Проживати біль після втрати рідної людини — це щось незбагненно важке. У такі життєві періоди, дорослі сфокусовані на власному горі. А ще через бажанням вберегти своїх дітей від травматизації, часто уникають теми смерті в розмовах з ними. Про те,як правильно говорити з дітьми про смерть про смерть розповідає Євген Тичковський.
Источник: unsplash
Чому батьки не говорять з дитиною про смерть?
Найчастіше дорослі бояться, не знають, що сказати, самі страждають або заперечують втрату, а дитина не отримує емоційної підтримки та інформації про те, що сталося. Таким чином, дитина думає, що його улюблена киця щойно заснула, а бабуся «на небі». Але чому киця не прокинулася? Де небо і коли повернеться бабуся?
Як бачите, такі висловлювання та уникнення теми смерті не дозволяють дітям впоратись з фактом втрати, прожити її та відпустити. Незважаючи на щирі наміри дорослих, приховування факту втрати, стоїть на заваді дітям розуміти ситуацію, примушує шукати власні пояснення, формує величезний страх, який може спричинити серйозні проблеми.
Як діти розуміють смерть?
Більшість дітей переживають смерть з такою ж інтенсивністю як і дорослі, але наявність знання про втрату більш виражено ніж у дорослих, пом’якшує процес горювання. У період до другого року життя, дитина ще не розуміє смерті, та відчуває співчуття до емоційного стану батьків, особливо матері. У цей час важливо постійно піклуватися про дитину та задовольняти її потреби.
З двох до п’яти років поняття смерті вже починає усвідомлюватися дитиною. У п’ятирічному віці малюку відомо про відмінність померлих від живих осіб. Часто такі діти шукають причинно-наслідковий зв’язок між своєю поведінкою, думками та словами і смертю рідної людини: «Чи померла бабуся тому, що я була неслухняна?»
Часто почуваються сумними, розлюченими та тривожними, нерідко наповнюються страхом перед смертю чи втратою інших близьких:» Мамо, я теж помру? А Ти? А Матвійчик?»
Дітей можуть турбувати кошмари, втрата апетиту, нетримання сечі або різні захворювання, як спосіб вираження емоцій, які дитина не може назвати. Під час погребіння та після нього дитина може розпочати відігравання: прикидатись померлою, плакати над домовиною, засипати яму землею та повторювати дії дорослих під час похорону. Таким чином, діти через гру переживають важкі емоції, пов’язані зі смертю значимих людей.
Адекватна допомога в цьому віці — приділити стільки уваги, скільки дитині потрібно. Відповідно до когнітивних можливостей сприйняття інформації дитиною, важливо уточнити та відповісти на всі питання. Дітям не потрібно забороняти радощі та веселощі з однолітками.
Источник: unsplash
У віці 6-8 років дитина починає усвідомлювати незворотність і причинність смерті. З 7-ми років вона усвідомлює, що смерть є неминучою, тобто все живе повинно колись померти. А вже у 8 років дитя знає, що померла людина втрачає здатність відчувати біль. Коло емоцій у цей період скорботи значно ширше. Діти можуть відчувати смуток, жаль, самотність, тривожність, провину, страх і гнів, і їх досвід стає все більш схожим на переживання емоцій. У цьому віці діти можуть намагатись приховати свої емоції, наприклад, плакати на самоті, або навпаки — домагатися посиленої уваги від дорослих. Деякі діти також можуть мати агресивну поведінку, що часто є наслідком переживання важких емоцій.
Також у цей період дітей набагато більше цікавлять усі ритуали, похоронні обряди та деталі біологічних аспектів смерті, і вони можуть задати багато запитань на ці теми. Щоб допомогти дітям у цей непростий час, батьки повинні відверто та терпляче відповідати на запитання, дозволяти дитині бути частиною ритуалів жалоби, проявляти різні емоції в щоденних заняття, іграх з однолітками.
Звичайно, діти, по-різному реагуватимуть на смерть близьких людей. Іноді дитина, незважаючи на те, що вона повинна вже мати розуміння про смерть, не визнає її. Буває і так, що малюк може звинувачувати себе у смерті своїх близьких. Причиною цього є дитяча самоцентричність, яка змушує дитину, ставити себе в центр світу. Діти старшого віку, втративши батьків (опікунів), переживають: хто буде доглядати за ними, бояться, щоб їх не віддали в інтернат…
Як поводитися?
Інколи, може здатися, що діти не переживають втрати так, як уявляють це дорослі. Можливо, вони можуть плакати під час гри, або бути сумними, і за мить сміятися і грати з друзями. Це тому, що діти, особливо малі, не повністю розуміють наслідки безповоротної втрати рідної людини. Дорослим потрібно визнати, що ігровий світ дитини — це необхідність досліджувати навколишнє середовище. Така поведінка дитини настільки їй необхідна й важлива, що дистанціює її від важкої ситуації розлуки, не є доказом її байдужості чи невдячності. Звинувачувати дитину в грі під час трауру безпідставно, а інколи й шкідливо!
