Молодая мама Богдана Бартецкая, поэтесса, песенник, певица, рассказала сайту moirebenok.ua о рождении сына Владислава в 5 роддоме Киева.
Источник: instagram @bogdana_bartetska
Дородове відділення
Лежу в дородовому відділенні 9-й день і при огляді вже взнаю, що нарешті за 1,5 доби максимум народжу. Вже жахливо хотіла додому, але не рипалась, бо далеко й можна потрапити в затори на півдня.
Наступний ранок: 10й день в пологовому, 40 тижнів і 4 дні (по скринінгу, а по даті останніх місячних день до ПДР). 2 червня. Вирішила до 10 ранку не вставати, щоб набратися сил. Встала, поїла, мене оглянули. Сказали, що потихеньку народжую. Почало тягнути жахливо живіт, як при ПМС. Пішла в душ готуватися, вже розуміла, що це саме воно.
? ? ?
Сиджу вже в палаті, сушу волосся феном, забирають мене знов на огляд: «2 години до пологового залу!»? О 14:30 почалися перейми та одразу ж такі болючі, що я просто ричала щоразу та з інтервалом 1-2 хвилини та такою ж тривалістю! Щоб відволікатися, я самотужки складала свої сумки, пакети в перервах між переймами, санітарка пропонувала допомогу, але відмовлялася, аргументуючи це тим, що я так відволікаюсь від болю, бо й справді можна було з’їхати з глузду від болю?.
Потім мене подивилися ще разок, лишилась година до залу. Я вмирала, ричала, ходила, збиралась.?О 16:30 дали згоду на переведення в пологовий зал.✌️️ Акушерка Оля за півгодини підготувала мене (переодягла і тд). І на фото ми з нею їдемо на 3 поверх в пологовий зал? На годиннику 17:00.
Источник: instagram @bogdana_bartetska
Пологовий зал
Завели мене в пологовий зал. Я одразу попросилась лягти, бо змучили перейми. А щоб лягти, треба залізти на кресло, але воно схоже на високе напівліжко. Пожалкувала одразу, що лягла так швидко, бо перейми лежачи на спині – це пекло?. Лікар сказала, що проколить плідний міхур, щоб відійшли води. Це було не боляче та води були світлими. Далі мене вмовили на епідуралку, я не хотіла з самого початку ніяких ліків, бо боялась реакції організму на них. Але біль від переймів все сильнішала, я врешті решт довірилась повністю лікарям і сказала: «Робіть, що хочете, аби тільки це все пошвидше завершилось!»
???
Спочатку мені повідомили, що епідуралка для знеболення, а потім що для швидшого розкриття шийки. Перед цим мені зробили 3 крапельниці, за цей час мені здавалось, що я вмираю, я питала, чи то всі так мучаються, молоденька акушерка лиш кивала у відповідь. Я просила вже навіть кесарево, будучи не в адекваті. Але акушерки кивок був негативним. Здавалося, що це все вже триває цілу вічність… Ці муки?
Після крапельниць зробили обезболювання. Пологи були партнерські, але чоловіка я помічала лише коли він мені заливав воду?. Чоловік був в шоці від величезної голки, що анастезіолог ввігнав мені в хребет?. До речі, на всі ліки мені робили проби. Більшість жінок пишуть, що після епідуралки вони не відчували більше болю від перейм, але мені майже зовсім не допомогло і я продовжувала вмирати від болю!
Источник: instagram @bogdana_bartetska
Перейми ставали все болючішими. Цей біль підсилювався нестерпними колупаннями лікаря «там». Таким чином перевіряючи розкриття та стимулюючи його. Взагалі-то лікар дуже добра жінка, завідуюча одного з дородових відділень, саме з нею я хотіла народжувати. Вона зверталась до всіх дівчат по типу «Красуня моя, душа моя, радість моя», але біль від її постійних перевірок був нестерпний, я кричала, на що вона до мене: «Ну чого ти ореш??»
???
Потім сил в мене вже навіть і на це не стало. І дихати вже не могла, ставили кисневу маску. Вона запотівала, дихати було ще гірше, просила зняти. Весь цей час була я в напівсвідомості. Сили почали мене покидати. Весь час мені щось кололи. Сколота була вся рука, спина і ключиця. Вся бригада заметушилась. Міряли тиск, давали воду. Виявилось, що голівка дитинки застрягла і пішло збиття серцевого ритму?.
Чоловіка вигнали. Бо було занадто багато лікарів навколо, я думала, що нам обом вже кінець, я задихалась. ? Зробили ще дещо, про що я навіть не здогадувалась і розповім детальніше в наступному пості. Нарешті дозволили тужитися, але лише під час перейм.☝️ В мене відкрилось друге дихання, я дуже старалася.? Та так, що всі капіляри полопались на лиці та шиї, вигляд мало це все наче веснянками обкидало, але кривавими. Другий лікар піднадавлював на живіт. Це тривало недовго. І я не встигла оговтатись, як мені на живіт кинули дитину о 19 годині та кілька хвилин?.
Чоловіка одразу покликали назад. Я не дуже могла ще зрозуміти, що коїться, але вже бачила дитину і потрохи доходило до мене, що найстрашніше вже позаду. Але ще не могла сказати ні слова. Дитятко забрали з мого живота, стали обтирати, одягати, заміряти зріст, вагу. В цей час одна з лікарок підійшла до мене, я повторювала: «Мій синочок, синочок мій…»? Вона посміхалась і щось вколола мені в вену?
Неонатолог оцінила дитинку по шкалі Апгар (7 з 9). В мене одразу виникнуло запитання, чому 7??? Дивлюсь, таке дитятко!? Чому ж не найвищий бал?? На це мені відповіли, що таких дітей зараз нема, щоб з найвищим балом, а ще що одразу він не дуже голосно кричав. Чули б вони зараз його голос, такий мужичок маленький, що весь район чує його? І ще щось вона мені пояснювала, я робила вигляд, що розумію, але все як в тумані ставало, нічого не могла запам’ятати.
???
Анастезіолог сказав, що це мені вкололи наркоз і я відпочину годинку. Його останні слова були: «Та ви вже засинаєте…» А я така: «Ага.» І вирубилась. Це точно був найкрепший сон за останніх 2 місяці. Поспала лише годинку, зовсім не хотіла прокидатись, але розбудили примусово, як потім виявилось, за допомогою ще одного уколу. Прокинулась вже в іншому приміщенні, було жахливо холодно, мене трусило. Чоловік був поряд та дитятко теж. Мене вкрили трьома пледами, але мене все одно морозило, чоловіка попросила одягнути запасні шкарпетки, але нічого не допомагало мені зігрітись. Мені жахливо боліло там, по відчуттям наче кишка випала, вибачте за подробиці такі? Підійшла медсестра. Я спитала, що там болить. Виявилось, що то шов, а наркоз кололи, щоб мене зашити вже без моїх мук, бо обезболювання не бере мене.
Мені робили епізіо (надріз) в той страшний момент, коли голівка застрягла? А тепер я ще була в напівсні. Але дратувалась, чого не прикладають дитину до грудей. Я була зовсім безсила. По відчуттям наче вбили й оживили. Медсестра сказала, що прикладе згодом, як я буду в адекваті. Бо я ледь шептала, не могла говорити, язик мене не слухався? І лише через 2 години після народження дозволили прикласти синочка? Він смакував, як маленький хом’ячок? Тепер я так його називаю?.
Источник: instagram @bogdana_bartetska
Післяродове відділення
Переведення в палату чекали ми всією сім’єю аж 3 години. Не раніше 10-ї вечора мене завезли в палату на 4-й поверх з синочком, якого поклали мені на живіт?. Не було вільних палат того типу, що ми обрали (одномісна, платна), тому ми так довго чекали переведення. Здивувало, що там в основному лежали жінки після кесаревого розтину або чиї діти лежали поряд в реанімації??. Там були лікарі і медсестра, що 24/7 доглядала за ними. І це точно +, що дитяча медсестра була поряд, бо я з будь-якого приводу могла звернутися за допомогою до неї.
???
Отже, відігрілася я лише в палаті нарешті, там було спекотно й душно?. Допомогли лягти на живіт і сказали лежати так до 1:00 ночі, ходити ще не можна було. Дитину поклали поряд. Я дуже боялась, що ненароком зачеплю його, адже ліжка малесенькі, а синок так близько, боялася заснути?. Чоловік та батьки оформили пропуски, зайшли до мене на 10 хвилин по черзі. Розклали мої сумки трохи, дали попити та з’їсти банан☕️?. Бо перед пологами вже не в силах була їсти. Потім всі поросходилися, ми з синочком лишись вдвох. Він спав спокійно. Раптом починає плакати, а я не можу заспокоїти, а вставати не дозволено, щоб покликати на допомогу ?.
Источник: instagram @bogdana_bartetska
Двері в усіх палатах з прозорими дверима. Мої крики про допомогу почула жінка з сусідньої палати, нікого не могла знайти з персоналу, але порадила погодувати дитинку. Він заспокоївся. Я довго лежала. Біль був страшний, але в порівнянні з пологами мізерним. Я боялась спати. Здавалося, що пройшла ціла вічність. Нарешті прийшла санітарка на початку 2-ї ночі. Допомогла сходити в душ й переодягнутися. Добра жінка?. Я не могла розігнутися від болю. Синок проснувся. Заспокоїли дитину. Я лягла. До ранку так і не заснула від болю та пережитого… ?
???
Нас виписали на 4-й день після народження. Могли б і раніше, але була втрата ваги?. Якби медперсонал наголосив на тому, щоб годувала всю третю ніч кожну годину, то не довелося б вносити ще 1800 грн за 4-ту добу. Бо окрема палата на 3 дні коштувала й так 8300 грн? ?. Пам’ятаю, як ми їхали по заторах ввечері в таксі додому. Я напівлежачи. Сідати не можна було через шов 2 тижні. Як їхали вже по Троєщині, то все здавалося навколо мені інакшим. Не могла повірити, що нарешті вертаюсь додому з дитятком. Перед будинком почала ревіти. Заливалась слізьми?. Ми вдома усією сім’єю??? !!! Втома неймовірна, але величезне щастя.
Источник: instagram @bogdana_bartetska
♥♥♥
Щастя пахне молоком ванільним.
Не спимо ночами з ним удвох.
Став для цього цілий світ гостинним.
Мій маленький, любий мій синок.
♥♥♥
Я тепер для нього пишу вірші,
Я йому дарую всю любов.
Я люблю всім серцем й навіть більше.
Найдорожчий скарб мій, рідна кров.
♥♥♥
За твое здоров’я та за долю
Я молюся завжди перед сном.
Я б хотіла, щоб не знав ти болю
Й берегла тебе моя любов.
Богдана Бартецька
Источник: instagram @bogdana_bartetska
