29-річна Марія Попова розповіла, як народжувала під час війни.
Джерело: Марія Попова
Українська мама, яка до початку війни жила неподалік Бучі та Гостомеля, поділилася своєю історією пологів під час війни.
Вона зізнається, що не чекала на напад Росії на Україну, хоч і читала новини про ймовірне вторгнення.
Марія зізнається, що була неймовірно щасливою протягом 8 місяців вагітності, поки не почалася війна.
«Я була надзвичайно щаслива 8 місяців вагітності. Це були найщасливіші дні у коханні, радості та гармонії. До 24 лютого. Ми з чоловіком часто обговорювали чутки про можливу війну і навіть висміювали їх, оскільки це абсурд — війна неможлива в сучасному світі! У ніч 24-го лютого, десь о 4:30 мої очі розплющилися від звуку вибуху. Подумала, що це яскравий сон, мені часто такі сняться, а потім над будинком пролетів винищувач. Всередині все стиснулося. Я лежала в темряві та вмовляла себе, що це глюки, сон… та все, що завгодно. За хвилину до кімнати постукав син чоловіка: «Маша, почалася війна». З того часу протягом місяця рівно о 4:30 мої очі розплющувалися, і до 6 ранку я не могла заснути», — згадує вона.
Джерело: Марія Попова
Марія згадує, як після кожного вибуху у неї траплялася істерика, і вона не розуміла, що робити.
«Ми живемо відносно недалеко від Бучі та Гостомелю, тому кожен вибух, кожен літак було чутно. Щоразу тремтіли вікна. Мені було страшно уявити, що відчувають люди, які живуть у місцях, де вибухали ракети. Я зовсім не могла контролювати себе, відчувала, як моя психіка руйнується, як стискається все всередині, як трясеться тіло. Після кожного вибуху у мене траплялася істерика, яку міг зупинити лише гідазепам, і який не можна приймати під час вагітності. Думки про те, як я нервами завдаю шкоди дитині, породжували чергову істерику, і так по колу…», — продовжує вона.
7 днів у Києві стали для неї пеклом і вона найбільше боялася передчасних пологів, адже рівень стресу злетів до небес. Вона сподівалася, що війна ось-ось припиниться, але цього не сталося.
«Плакала і благала малюка залишатися всередині — йому точно там буде безпечніше, бо я не можу впоратися. Мені було страшно. Життя зруйноване. Потрібно було їхати. Куди? Що робити? А як все те, що я створила вдома? А як же ліжечко для малюка, адже я все приготувала… Як їхати?.. Всередині порожнеча. Страх. Ненависть, страшна-страшна ненависть до Путіна і до всіх, хто його підтримує, до Росії. Мене ніколи так не переповнювала ненависть, як зараз. Невже це можливо?», — розповідає дівчина.
Джерело: Марія Попова
У результаті разом із сім’єю вони вирішили поїхати на Західну Україну, де Марія могла б народити дитину у безпечнішому місці.
«Потім чоловік вирішив поїхати на захід України, у безпечне тихе місце. В нас не було плану, не було житла. Ми просто поїхали. Мій дім, мої речі, машина, двір — все, що я так люблю, я можу більше не побачити, можу сюди більше не повернутися. Від цього розривалися серце та душа. Три доби в дорозі, ночівлі у різних місцях… і ось ми на місці. Нам пощастило — нам дали притулок добрі люди неподалік Мукачева Закарпатської області. Оксана та Олександр нещодавно переїхали з Канади. Вони віддали нам гостьовий будиночок і всіляко допомагали і допомагають досі. Я трохи заспокоїлася. Звичайно, без вибухів та сирен жити набагато спокійніше», — зізнається вона.
У Мукачеві вони знайшли пологовий будинок та чудового лікаря. Тут і почалися пологи.
«На щастя, в Мукачеві виявився приголомшливий пологовий будинок на чолі з лікарем Юрієм Георгійовичем, який із задоволенням взяв мене в пологи. Як і всі вагітні, я дуже переживала та боялася пологів, ще й у невідомому мені місці. У Києві планувала народжувати в Лелеці.
За всіма обстеженнями я була абсолютно здорова. Але нерви дали про себе знати. Ніколи не могла подумати, що можна переживати дві доби тренувальних перейм кожні 10 хвилин — ці дні здавались мені нестерпними. Коли період між сутичками почав скорочуватися, ми поїхали до пологового будинку.
Через безсилля мені зробили епідуральну анестезію, і нарешті я посміхнулася, мені стало добре, і я вперше подумала: «Так можна народжувати!» Але процес пологів пішов зовсім не за планом», — продовжує молода мама.
Джерело: Марія Попова
На жаль, під час пологів виникли ускладнення, і Марії довелося робити операцію.
«Якоїсь миті у малюка сильно почало битися серце, а потім — сповільнюватися. До повного розкриття було ще мінімум 6 годин. Я нічого не розуміла, мене просто переклали на каталку та сказали, що треба терміново робити операцію. Не очікувала такого розвитку подій, було дуже страшно, тіло тремтіло… я навіть не встигла переварити інформацію, як мені вже зробили загальний наркоз.
Великий мінус кесаревого розтину — ти не можеш побачити малюка відразу після народження. Мені принесли його десь за кілька годин, після того як відійшов наркоз. Усього на дві хвилини, тому що я навіть взяти його навіть не могла. Як мені потім пояснили, операцію зробили через дуже коротку пуповину», — розповідає вона.
Перша ніч після пологів виявилася зовсім не такою, якою її представляють багато молодих мам. Через тривогу треба було спускатися в укриття, але після операції Марія навіть не могла знайти сили, щоб спуститися в безпечне місце.
«Першу ніч в пологовому будинку я не забуду ніколи. Напевно, це був єдиний раз, коли у Мукачеві було так багато сирен. Ти лежиш і не можеш поворухнутися. Чергові лікарі заходять і питають: «Ну що, будемо в укриття спускатися?» Я відповідала: «Хотілося б, але ні». Вважаю, що мої пологи були складними, але, дякувати Богу, не в підвалі. За це я дуже вдячна.
Перший тиждень після пологів був дуже складним для мене психологічно, емоційно та фізично. Спасибі моєму чоловікові — він усі дні жив зі мною у пологовому будинку, допомагав, підтримував і робить це досі.
Нещодавно ми святкували місяць нашого малюка. Як швидко летить час! Не можу сказати, що я повністю адаптувалася та звикла — щодня виникає щось нове, доводиться вчитися. Дитина — це велика відповідальність. Все життя крутиться довкола нього, перші місяці — так точно.
Зараз я розумію, що статус, шмотки, машини — це все не важливо. Найголовніше — це близькі, це чоловік, який не залишив, котрий любить і підтримує. Без нього я збожеволіла б… 04.04.2022 народився мій хлопчик, Нікітка, абсолютно здоровий. Такий маленький і гарний малюк. Чоловік дуже хотів назвати його Байрактаром, але вирішили, що це буде його псевдонім. Хочеться повернутися додому, облаштуватись там і бути в безпеці, зустрічатися з друзями, гуляти вулицями рідного міста», — завершує свою розповідь Марія.
