Розповідаємо, як війна перевернула життя та свідомість відомих українців.
З початком повномасштабного вторгнення рашистів всі українські сім’ї змушені жити в постійному страху, невідомості, переживаннях за життя своїх рідних та близьких. Це горе об’єднує всіх: і звичайних українців, і відомих зірок. Сьогодні своєю історією, думками, сподіваннями та порадами з нами поділилася співачка Тоня Матвієнко.
Ваші відчуття 24.02.2022, були готові, вірили, що може початися війна?
Неймовірно болісно усвідомлювати, що в сучасному світі може бути фраза «готові до початку війни». Проте новини про її можливий початок змушували мене переживати ще з середини лютого. Усі мене переконували, що цього не станеться, цивілізований світ такого не допустить. Почувши перші вибухи, насамперед, я дуже схвилювалася за дітей — вони були страшенно налякані, тому головною ціллю було вивезти їх із Києва. У перший день я намагалася не подавати вигляду, що мені страшно, бо турбувалася за психологічне здоров’я доньки.
Як змінилося ваше життя та діяльність у новій реальності?
Як і у всіх українців усі надії, плани, мрії, усе, що було нажите, що було — усе обірвалося в один момент… Якщо казати про роботу, 23 лютого я записала нову пісню, планувала зйомки кліпу… До цього обов’язково повернуся, але першочергово — це наша перемога! Осторонь не залишаюся. Тому допомогою інформаційно, на Львівщині разом із місцевими дівчатам готували їжу для тероборони та ЗСУ, у Португалії організувала благодійний концерт та планую ще не один. Хочеться бути корисною для країни.
Як переживає війну ваша родина, діти?
Наша родина розділилася. У перший день війни ми родиною виїхали в Київську область, потім Арсен відвіз мене та доньок на Західну Україну, а сам повернувся до Києва. Мама весь цей час залишилася в Київській області, зараз вона в Німеччині. Ми з Ніною (донька Тоні та Арсена Мірзояна) у Португалії. Усім серцем слідкуємо за подіями в Україні, як можемо підтримуємо та допомагаємо людям. Кожен раз, коли телефоную мамі, вона плаче. Дуже сумує за нами, за онукою. Арсена не бачили з 28 лютого. Здається, скоро не витримаю та повернуся в Україну.
Які плани вашої родини, на жаль, зірвала війна?
Найперше вона зірвала плани жити в мирній Україні. Але якщо про родині плани, цьогоріч Ніна мала піти до школи. Сподіваємося, у вересні це і відбудеться в Непереможній Україні.
Українським сім’ям доводиться пристосовуватися до нової жахливої реальності. Як пояснити те, що відбувається дітям?
З Ніною говорю вже як із дорослою. Приховувати нічого не стала, сказала як є: «У нашій країні війна». Як згадувала, зараз із нею перебуваємо в Португалії. Ніна знає, що в Україні стріляють, може бути небезпечно, тому я її оберігаю, а тато обороняє нас і має бути в Україні. З Арсеном завжди спілкуємося по відеозв’язку, на жаль, це єдиний спосіб дитині побачити батька. Завдяки любові, що не знає перешкод, та турботі, Ніна тримається та чекає повернення додому. Перед нею намагаюся стримувати емоції та не плакати, бо діти наслідують батьків. Якщо я усміхнена та впевнена, Ніна поводить себе так само.
Де брати сили, щоби вистояти та підтримати дітей?
Нас веде по життю Віра, Надія та Любов. У людини завжди знаходиться колосальна сила, щоби вистояти до кінця, щоби зберегти життя дитини, захистити Батьківщину. Увесь світ об’єднався задля перемоги України — це такой надає сил та натхнення бути незламними.
Плани, мрії, надії: що будете робити після нашої перемоги?
Сподіваюся, цей день настане якомога скорше! Звісно, не буду стримувати емоцій радості! Обов’язково зустрінуся з усіма родичами, друзями та буду обійматися з перехожими.
