Розповідаємо, як війна перевернула життя та свідомість відомих українців.
Дружина Віктора Павліка, блогерка Катерина Репяхова, поділилася з редакцією moirebenok.ua своєю історією, переживаннями, порадами та планами на майбутнє.
Ваші відчуття 24.02.2022, були готові, вірили, що може початися війна?
Наша сім я, як і всі українці, прокинулися о 5 годині ранку від почутого вибуху. Михайлик спав, мені стало дуже страшно саме за нього, це вже був ранок і зазвичай він засипав у своєму ліжечку, а під ранок я его забирала до себе. І він лежав між нами, між мною і Віктором, і так солодко спав, він не почув цей вибух, і звісно в першу чергу мені стало дуже страшно саме за нього. Я дивилася і думала в чому ж він маленька дитина винна. І тоді спрацював мій материнський інстинкт, я одразу почала збиратися, я почала бігати збирати спочатку документи, в нас не було заготовано ніякої тривожної валізки, тому що ми не вірили.
Ми взагалі не сприймали всю цю інформацію про війну, я планувала свій бізнес, я вкладала великі гроші. Все що я заробила за останні роки, я все це вкладала і не вірила, думала, що якщо я буду сидіти й чекати кращих часів, то я ніколи не здійсню свою мрію – відкрити свій власний бізнес. Тому звісно, що ми про це розмовляли, думали, але щоб серйозно це все сприймати ні в якому разі. Я почала одразу збиратися 24 лютого, але мене Віктор і мама зупинили.
Якби я була сама то я б напевно поїхала ще з ранку, о шостій чи о сьомій годині одразу, але вони мене зупинили, сказали, що треба подивитися новини, все зважити, але все одно поспілкувавшись зі своїми рідними, друзями, я вирішила почути думку інших своїх близьких людей, і все-таки я прийняла рішення збиратися і ми виїхали 24-го вже десь о 16-й годині. Їхали ми до Рівного і ця дорого тривала 9 годин.
Як змінилося ваше життя та діяльність у новій реальності?
Звісно що життя змінилося, з ніг на голову все перевернулося, ми втратили наш прибуток основний, Віктор взагалі зараз не заробляє, я завдяки своєму блогу заробляю, але звісно це зовсім не ті гроші, тому так пристосувалися до нової реальності й живемо, чекаємо.
Як переживає війну ваша родина, діти?
Війну переживає моя родина так само як і всі родини України. Мама більш в мене така сентиментальна, вона взагалі з новинами засинає, прокидається, їй вже моя сестра каже, що треба якось себе відволікати від цього всього, але мама дуже в цьому живе.
Я перший місяць щільно слідкувала за новинами, теж прокидалась, засинала тільки з новинами, я плакала кожного дня. Але потім, коли місяць пройшов, я почала брати себе в руки, і тоді до мене прийшло розуміння, що ця війна не на місяць, не на два, і питання не в тижнях і все це затягується, я зрозуміла, що потрібно адаптуватись якось і жити далі. В першу чергу, це потрібно для моєї дитини, щоб в Мишка була здорова, адекватна мама і тоді я якось трошки себе відсторонила від новин і почала займатися корисними справами. Корисними особисто для себе, корисними справами для нашої країни ми займалися с першого дня, вся моя сім я, брат в Дніпрі, сестра в Ізраїлі, Віктор Франкович на Закарпатті, там де ми перебували і я разом з ним.
Які плани вашої родини, на жаль, зірвала війна?
Війна зірвала всі плани, мій бізнес, який мав в середині квітня відкриватися, подорожі, вже в котрий раз – весілля наше, я хотіла восени зробити весілля, тому що 2 роки тому, коли весілля мало бути, його зірвав карантин. Наступного року я завагітніла і вже зараз третій рік, коли я хотіла таки зробити весілля, але маленьке, вже не таке велике, як я хотіла колись 2 роки тому… Я планувала робити пластичну операцію на груддях, теж все зірвалося.
Хотіли відмітити 1 рік Михайлика дуже класно, щоб було багато людей, друзів, рідних. Я розумію, що рік буде Михайлику за два місяці, за два місяці глобально нічого не зміниться. Я розумію, що всі не зможуть зібратися, ми не знаємо де ми будемо, де будуть наші рідні, тому я вже змирилися з тією думкою, що іншим разом, сподіваюсь, що два роки Михайлику ми вже відсвяткуємо як мріяли.
Українським сім’ям доводиться пристосовуватися до нової жахливої реальності. Як пояснити те, що відбувається дітям?
В мене Міша ще маленький і я дуже вдячна долі, обставинам, що йому нічого непотрібно пояснювати. Я боюся давати якісь поради тому, що я в цьому не експерт, я знаю точно, що з дітьми треба бути відвертими, чесними. У моєї старшої сестри дочці 5 років і вона все знає як є. Що війна, що помирають люди, що є поганий дядько, який вирішив недобрим шляхом розв’язувати свої питання, задовольнити свої амбіції, все це моя сестра розповідає як є.
Мабуть, якби в мене була дитина теж вже доросла, щось розуміла, я б теж пояснювала все як є. Але 100 % знаю, що як дітям, так і дорослим треба максимально бути налаштованими на добрий кінець, на нашу перемогу. Як блогер вважаю своєю місією кожного дня транслювати, показувати свої відчуття, свою впевненість в нашій перемозі! Це дуже-дуже важливо! Для того, щоб не зійти з розуму за весь цей період поки ми чекаємо перемогу, поки ми проживаємо все це, дуже важливо бути правильно налаштованим на позитив на нашу перемогу.
Я себе так налаштувала, в перші дні був шок, несприйняття, потім сприйняття, але наразі я вже точно знаю, що цей період випав на наш час, але ми маємо його гідно пройти, ми маємо жити далі, ми маємо займатися своїми справами, ті, які приносять нам задоволення, не дивлячись на те, що зараз війна. Кожен має почати з себе і берегти себе, тому що потім, в післявоєнні часи нашій державі потрібні будуть здорові люди. Здорові як фізично, так і ментально, тому себе треба берегти й налаштовуватись тільки на добрий, хороший для нас кінець всієї цієї історії, це значить – наша Перемога.
Де брати сили, щоби вистояти та підтримати дітей?
Все в нашій голові, як ми себе запрограмуємо, в гарному сенсі цього слова, так воно і буде, все залежить від нас. Я, наприклад, хочу, щоб все було добре, це як медитація, яку енергію ти посилаєш, така тобі й повертається, те, чого ти хочеш, те, до тебе і притягується. Ми маємо себе налаштувати, взяти себе в руки, кожна людина, доросла може це зробити, якщо захоче цього. Якщо ви себе збережете, то ви вже зробите великий внесок в майбутнє нашої держави, якщо ваша дитина, сім я будуть правильно налаштовані, будуть в силах, будуть здорові для того, щоб після нашої перемоги відбудовувати нашу державу, працювати, творити, жити, мріяти.
Особливо я для себе знайшла джерела своєї сили – це спорт, те що мене заряджає, дає сили, і ще з часів карантину я знайшла для себе такий інсайт – це навчання, пізнавати щось нове. Особисто мене це дуже надихає, зараз в епоху інтернету, є маса безкоштовної інформації, будь-які курси на будь-які теми, для мене завжди були цікаві соцмережі, завдяки карантину я стала блогером, тому що в мене було багато вільного часу і я почала все це вивчати. І зараз, оскільки в мене теж є багато часу, я його використовую максимально з користю для себе, я вивчаю щось нове, зараз мені цікава тема особистого бренду, інтернет-маркетингу.
Всім раджу відкрити себе для нових знань і неважливо скільки вам років, пізнавати щось нове — це дуже круто, дуже надихає, з’являється бажання жити далі, щось робити, тому раджу всім.
Плани, мрії, надії: що будете робити після нашої перемоги?
Вперш за все в мене є повна впевненість, що ми переможемо. Я просто розуміє, що є життя і є цей шматочок нашого життя, який ми повинні вистояти задля для нашої країни, для нашої нації. Зараз наша нація народжується по-новому, ми знаходимо нові цінності, ми відкриваємо в собі нові сили, ми ніколи не могли подумати, що вони в нас є як в українців. Тому цей проміжок часу ми просто маємо пережити, гідно вистояти і я впевнена, що далі все буде тільки краще. Тому плани – працювати, творити, вірити що все буде добре.
Мрію про нашу квітучу країну, в яку всі хочуть приїхати, побачити на власні очі, хто такі українці, націю, яку вже знає весь світ, приводять приклад всім іншим, що таке любов до своєї країни, сила, гідність. Тому тільки віра, тільки впевненість в тому, що ми переможемо, в тому, що ми найкращі й тримаймося – все буде добре! Ми – українці особливий народ, ми це доказали, тому тільки чекати, молитися, вірити в наших захисників, наші ЗСУ і все буде добре!
