Ведуча новин ТСН на 1+1 Лідія Таран поділилась з нами своєю історією, розповіла чим займається під час війни, як підтримує себе, доньку та українських діток.
Ваші відчуття 24.02.2022, були готові, вірили, що почнеться війна?
Я знаю лише одну людину зі свого оточення, яка була готова до війни. Вступила до лав Тероборони, бо розуміла, що війна буде. І навіть приблизно собі уявляла коли. Більше ніхто зі знайомих, друзів, колег до кінця не міг цього уявити та повірити. Я була захоплена зненацька повітряною тривогою, і всім, що почалось в Києві та інших містах. Емоції, відчуття в мене були такі самі, як і в багатьох інших людей — гігантський наплив страху, нерозуміння, розгубленості, паніка. Лише потім прийшла концентрація. Але спочатку було так.
Як змінилося ваше життя та діяльність в новій реальності?
Таку реальність, в якій зараз опинились мільйони українців — ніхто з нас не міг собі уявити до 24 лютого.
Змінилась країна перебування. Я зараз закордоном з донькою.
Змінились пріоритети. Всі, хто зараз опинились закордоном, тут, бо намагались врятувати дітей.
Змінилося відчуття реальності. Тепер реальність для нас така — ми стежимо за всім, що відбувається в Україні похвилинно, за тим, що робить наша армія, як боряться наші люди. В цій іншій реальності, в іншій країні — всі люди роблять, і я, зокрема, все, що від них залежить, щоб наблизити перемогу. Моя діяльність зараз — це ходити по французьким каналам, давати інтерв’ю, вмикатись, говорити, консультувати, зустрічатися з їхніми журналістами, розповідати про війну. Щоб позиція України звучала голосно і не сходила з перших шпальт, топ-новин. Не давати ні в якому разі європейцям, щоб у них замилилося око і вони втомилися від нашої війни.
Розповідаю їм, що це війна в Європі, і ця перемога потрібна не тільки Україні, а і всій Європі. Я зараз не працюю в українському прямому ефірі, і це для мене велике випробування. Тому що я працювала в ньому останні 22 роки. Це інша реальність, але рішення про перехід в неї було неусвідомлене. Ніхто не очікував і не готувався, не знав наскільки виїжджає і куди. Треба тепер працювати над її сприйняттям. Щоб сприймати цей кожен день теж як реальність, в якій треба жити, а не просто сидіти і чекати що якось завтра все саме розсмокчеться і повернеться до старого життя. Тому що зрозуміло, що старого життя не буде. Будемо будувати нове. І те, що в нас є зараз кожен день — також наша база для цього нового життя.
Як переживає війну ваша родина, донька?
Я як матір щаслива, що вивезла дитину з війни. Я вважаю, що дітям, майбутньому України — не місце на війни. Тому що у будинок може щосекунди прилетіти ракета. Твоя дитина — твоя зона відповідальності. Якщо ти можеш цього уникнути, зберегти свою дитину здоровою, розумною, дати їй далі освіту — це твій обов’язок. Ти повинен зробити насамперед це — убезпечити свою дитину.
Всі українські діти тепер травмовані пережитим. Василина застала лише кілька днів війни, але вона так само як і я, сидить зараз в усіх інформаційних каналах, спілкується зі своїми друзями. Частина лишилась, частина закордоном або в інших містах України. Це те, що вони вже будуть осмислювати дорослими. Який це відбиток наклало на їхнє покоління. Але це однозначно не те покоління, яке ми собі мирно планували у мирні довоєнні часи. За моєю концепцією зараз ми рятуємо їх, вивозячи у безпечні місця. А потім вони будуть рятувати країну.
Які плани вашої родини, на жаль, зірвала війна?
Плани, які були до війни, зараз видаються такими химерними та фантастичними, що навіть не можу вже про них згадати. Здається, що це навіть були не плани, а маленькі речі, які так просто було зробити. Звичайно, в кожного є купа таких маленьких речей — куди не встигли поїхати, з ким не встигли побачитися, що не встигли зробити. Але це все зараз не має абсолютно ніякого значення. Найгірше тим, хто на цій війні втратив своїх близьких і рідних. А всі ці плани такі мілкі, їх можна залишити в довоєнній реальності. Тепер світ ділиться на 2 реальності — до війни та під час війни. Після війни вже буде абсолютно нова.
Українським сім’ям доводиться пристосовуватися до нової жахливої реальності. Як пояснити те, що відбувається дітям?
Дітям однозначно треба пояснювати залежно від їхнього віку. Моїй Василині вже 14, їй багато всього можна не пояснювати тому що вона виховувалася з любов’ю до України. І вона має також досвід — друзі, які втратили домівки, родичів. Їй про цей біль і те, що відбувається — можна не пояснювати. Маленьким дітям як пояснювати — є гарні розробки українських психологів. Це методи терапії малюнками, казками, розповідями, мультиками.
Де брати сили, щоб вистояти та підтримати дітей?
Якщо в тебе є дитина, то в тебе візьмуться сили підтримати її завжди. Бо це твій материнський інстинкт. А де дорослим брати сили? Напевно у вірі. У вірі в перемогу і в наших ЗСУ. Тільки в роботі зі своєю психікою і безперестанній вірі. Бо за нами сила і правда, і воля!
І, можливо, ще теорія маленьких справ. Кожен день робиш щось корисне для своєї родини та країни. І це вже добре. Це маленькі цеглинки великої перемоги. Ми разом з колегами з 1+1 з перших днів війни працюємо не лише на інформаційному фронті, а й усі стали волонтерами. Команда «Здійсни мрію» під патронатом Благодійний фонд «Ти не один» 1+1 media з Нелею Шовкопляс залучили гуманітарну допомогу у 12,5 тонн важливих речей для дітей, родин і людей похилого віку, зібраних батьками і школярами в іспанському містечку Картахена. До речі, проєкт «Здійсни мрію» не зупиняється і продовжує виконувати мрії дітей, які опинилися у важких життєвих обставинах, борються за життя, — заради зміцнення віри у майбутнє. Це цілюща психологічна підтримка!
Під час війни нашим підопічним став 10-річний Артем з Чернівців. Він має бажання — стати астрономом і космонавтом, і розповів про нього він знаменитій голлівудській зірці Анджеліні Джолі, коли вона навідала його в італійській лікарні.
Моя колега Соломія Вітвіцька щоп’ятниці організовує музичні концерти для підтримки лікарів і пацієнтів в НДСЛ «Охматдит». Єгор Гордєєв допомагає Бородянському психоневрологічному інтернату, який пережив окупацію — привіз першу частину допомоги — матраци, засоби гігієни. Незабаром приїде ще допомога. І ще перелік важливого і цінного. Щоб робити ще більше ми відкрили єдину програму фонду — Ukraine SOS! Допомогти можна на платформі dobro.ua.
Плани, мрії, надії: що будете робити після нашої перемоги?
Я нещодавно почитала як психологи пояснюють, що треба насамперед вірити в перемогу. Але будувати конкретні плани на «після перемоги» мені здається — може зіграти поганий психологічний жарт. Тому що якщо не станеться перемога так, як ти її собі запланував, а станеться пізніше — це може тебе якимось чином зламати, позбавити рівноваги. Звичайно після перемоги ми будемо її святкувати. І будемо робити тільки хороше і багато хорошого. Будемо все створювати, будувати, вигадувати. Але, як на мене, поки що якісь конкретні плани не час будувати. Зараз треба концентруватися саме на перемозі.
