Я хотіла нагадати про важливу тему. Кілька днів по ночах допомагала знайомій родині — у дитини були напади паніки. Виявилось, що діти в укритті розповідали один одному «лякалки». Пам’ятаєте, як ми в дитинстві казали «в чорній- чорній кімнаті…». Мало того, що вони розповідали це, коли самі були в небезпеці, одна з дівчаток — однокласниць знайшла в мережі цю лякалку з дорослих фільмів жахів. (коли ми просто чуємо інформацію, ми самі створимо образ, як правило, такий, з яким ми здатні впоратись, конкретний образ, який ми бачимо — може бути більш небезпечним) А ще й потім в школі дівчина стукала дверима, залишала на підлозі сліди, щоб зробити цю лякалку більш реальною.
Джерело: instagram @bolshaya__mama
Для дівчини, якій ми допомагали — саме візуальний образ, який вона побачила в телефоні, став травмуючим.
Для нас в дитинстві такі лякачки були «тренуванням», адаптацією, ми привчали себе так долати страхи. А ще — той, хто розповідав їх і міг, насправді, нас налякати, відчував свою владу.
Але ми могли впоратись із таким навантаженням, наше життя було більш безпечним.
Зараз лімбічна система дорослих і дітей гіперактивна. Ми не можемо спрогнозувати, що стане тригером для занадто сильних емоційних проявів. На що нашої витривалості вже не вистачить.
Багато дітей зараз бояться темряви — і на жаль, це наслідки тривалого стресу.
Джерело: freepik
Багато дітей знаходяться в збудженому стані, запитів про дратівливість, напади агресії, істерики з кожним днем все більше.
- Я дуже прошу поставити для молодших дітей батьківський контроль на користування інтернетом. Щоб вберегти їх від перегляду того, що може ще сильніше впливати на їх стан.
- Після того, як ми працювали прямо вночі з нападами паніки, я просила батьків дати дитині свій ліхтарик чи маленький світильничок на батарейках. (Щоб було відчуття «контролю над темрявою»)
- Просила не грати перед сном в комп’ютерні ігри та не дивитись фільми — мультфільми, де є занадто активні дії, сюжети пов’язані з магією та різкі звуки. Це буде ще більше впливати на збудження дитини.
- Перед сном, якщо це можливо — грати в тілесні ігри (знайду завтра посилання на ті, що готувала раніше), масажі, колискові.
- Батьків я просила не казати донці — «тут немає нічого страшного, нічого боятись. Ти ж доросла». Дитина від цих слів не перестає боятись, вона відчуває себе ще більш одинокою та безпорадною. А ще й починає відчувати провину, що вона «не така». Важливо давати підтримку і, можливо, сказати — «це виглядає дійсно страшно. Я теж колись боялась. І я точно знаю, що ти впораєшся. Давай з тобою… (і далі пропонуємо дії)
Джерело: Shutterstock
Коли ми трансформуємо те, що викликало напругу, навіть з маленькими дітьми, ми працюємо на кількох рівнях:
- Повертаємо відчуття безпеки (своєю присутністю, своєю надійністю)
- Повертаємо контроль (хоч даємо ліхтарик), «дистанціюємося» (можливо, уявляємо, що знаходимося в сяючому коконі, чи зачиняємо лякалку в сундук на замок)
- Якщо дитина боїться образу — картинки — працюємо саме з цим образом (я просила дівчинку уявити, що з цієї лякачки ми сонячним світлом змиваємо всю кров, весь бруд, вона чарівною силою зменшує цей образ до мурашки, здуває, відправляє її в світ фільму чи мультфільму, чарівною паличкою торкається і цей образ розпадається на краплини чи глітери ,
- Працюємо над тим, щоб дитина відчула силу — іноді ми робимо захисників — янголів-охоронців, мандали з ниток — ловці лякачок, бризкаємо «спреєм від монстрів». Пригадаємо, коли вона могла впоратись із складностями.
- Знімаємо тілесну напругу (дихання з акцентом на видих, розтягування, відштовхування страху). Увага на стопах, опорі спини, руках, очах можливості сконцентруватись на картинках, що є в реальності (об’єкти якогось кольору, чи форми).
З дітьми на 15хвилинках ми робили вправу — відштовхували від себе із всіх боків (зверху, за спиною, перед собою) те, що може лякати із криком: «тпрусь-тпрусь, я тебе не боюсь!» (Коли нам страшно, можуть блокуватись зони Брока, що відповідають саме за мовлення, за можливість вимовити слова і ми так в грі стимулюємо мовлення, робимо активні рухи і повертаємо відчуття котнролю).
Джерело: instagram @svetik_semicwetik_
І навіть з маленькими дітьми вже в стабільному стані ми можемо говорити про те: а як ти думаєш, чому ця дитина таке розповідала? І саме чому наша дитина не відійшла, не попросила перестати розповідати. Чи може вона сказати іншім Ні?
Ми розмовляли про те, що коли людина бачить, чим нас можна злякати, вона впливає на нашу волю і силу. І свою силу ми собі повертаємо. (Я запитала, а куди в тілі повертаються твоя сила? Дівчинка сказала, що відчула, як в сонячному сплетінні стає тепліше).
Ми говорили і про те, що часто лякає той, хто сам боїться.
І я просила батьків озвучувати дитині — кожен раз, коли вона сама йде в темну кімнату, чи робить якісь «сміливі» кроки — «дивись, тобі було страшно, але ти це зробила!!! В тебе стільки сили і сміливості». Ми даємо відчуття її маленьких перемог.
А потім виявилось, що багато дітей цього класу були налякані. І вночі, які в нас і так тривожні, прокидались із страхом. Не знаю, чи будуть про це розповідати вчительці, щоб поспостерігала за тим, що відбувається в школі.
Будь ласка, якщо в поведінці дитини з’явились зміни, якщо напади паніки продовжуються, якщо напади агресії, істерики часті — обов’язково звертайтесь до психологів. Загальних текстів та загальних порад може не вистачати..
Я знаю, що в деяких школах та садках готуються до Хелоувіну. Прошу цього року бути обережними з цією темою. З одного боку, це може бути корисним відреагуванням, висміюванням, з другого, важливо робити щось точно не страшне, смішне, щоб ще більше не підсилити страх дітей.
Ми разом впораємося. Обіймаю, Родино❤️як хочу Перемоги.
