Коли дитина приходить із садочка та жаліється батькам на образу, дуже хочеться знайти маленького порушника і поговорити з ним «по-дорослому». Насварити, провести виховну роботу, заборонити ображати нашу дитину. Та чи все так однозначно? Про які невидимі взаємодії може йти мова? Давайте розбиратись.
Джерело: GettyImages
Дитячі конфлікти — це в якомусь розумінні генеральна репетиція дорослого життя в більш м’яких умовах. У них діти вчаться розуміти себе, свої сильні сторони, вчаться домовлятись та узгоджувати інтереси. Тож конфлікти між дітьми є невід’ємною важливою частиною життя. Питання лише в їхніх інтенсивності, частоті та способах вирішення.
Хто тут правий?
Одна і та сама ситуація переживається кожною дитиною дуже по-різному. Хтось навіть не помітить, що щось відбулось, а для когось це будуть масштаби трагедії.
У випадках таких трагедій добре було б, щоби батьки могли бути контейнером для переживань дитини — тобто надавали простір для їх безпечного вираження. Бо якщо батьки заражаються тим самим трагізмом від дитини — світ втрачає опори. Як я зможу пережити це, якщо навіть батьки настільки сильно переживають?
В більшості конфліктів є дві правди, часто взаємовиключні. Про це варто пам’ятати.
Наприклад, приходить дитина з садочка і повідомляє батькам, що хтось із дітей відібрав у неї полуденок і вона лишилась голодна. Нескладно уявити переживання батьків. Та при ближчому розгляді може виявитись, що дитина сама поділилась печивом, частину якого потім схотіла отримати назад. І, не отримавши його, у своїй суб’єктивній реальності вона дійсно лишилась голодною, а їжу відібрали.
Працюючи в садочку, є можливість спостерігати за розвитком стосунків дітей зсередини. Є конфлікти, які є разовими, унікальними, а є ряд повторюваних ситуацій, які ми помітили.
Джерело: Shutterstock
Конфлікти з дитиною в ролі Бешкетника
Бешкетний хлопчик (дівчинка) — це дитина, яка завжди і в усьому винна. Здебільшого це дитина діяльнісна, активна, ініціативна, смілива, часто з’ясовує стосунки з іншими дітьми голосно і відверто. Що б не відбувалось, в усьому винний Бешкетний хлопчик. Часом заслужено, часом зовсім ні, а часом міра його заслуг сильно перебільшується. З такими ситуаціями буває непросто розібратись, бо правдиві ситуації перемішуються з уявними.
Конфлікти з такою дитиною переважно сильно роздуті й не зовсім відображають реальність. Для батьків це Бешкетний поганий хлопчик, що ображає мою дитину, для самої дитини — мій найкращий друг, з яким весело, в якого я вчусь безпосередньо проявляти себе… і на якого я можу звалити все.
Можливе вирішення в межах садочка: поступово, але постійно розповідати такій дитині, що є інші діти, вони також можуть хотіти того ж самого. Наводити приклади, як можна домовлятись, що про свої почуття треба говорити, часом треба почекати, пропустити. М’яко нагадувати. Більше описово хвалити, підкреслювати всі чемні вчинки чи прояви витримки. Поступово «розчиняти» цю роль бешкетної дитини в очах самої себе та інших дорослих.
Джерело: pixabay.com
Якщо втручаються батьки Здебільшого Бешкетні діти не мають дійсно злих намірів, вони лише хочуть отримати те, що називають своїм. Якщо їх починає сварити інший дорослий, вони можуть почувати себе беззахисними, поганими, наляканими, чесно обіцяти, що більше так не будуть. Та природній темперамент не змінюється однією розмовою. І така бесіда може мати зворотній ефект: окрім звичної бурі почуттів дитині ще треба виплеснути пережитий страх і відчуття своєї поганості.
Можливим кращим рішенням була б розмова з педагогами садочка — прояснити ситуацію. За потреби — зв’язатися з батьками Бешкетного хлопчика.
Конфлікт із Чемною спокійною дитиною
Чемна дитина — мила та слухняна. Світ чемної дитини спокійний, передбачуваний і прогнозований. Грунтований на логіці або на логіці на користь Чемної дитини. І тут у садочковій першій школі життя виявляється, що щось не спрацьовує. Інші діти реагують інакше, ніж очікувалось. І Чемна дитина мусить вставати другою у черзі в їдальню, хоча саме вона першою помила руки. Бо на її шляху зустрівся той самий ініціативний Бешкетний хлопчик, а він має бути першим завжди і всюди. І таких ситуацій може бути незліченна кількість. Із часом Чемна дитина втомлюється від такої несправедливості й починає жалітись батькам, що її в садочку постійно ображають.
У такій ситуації природньо звинуватити в усьому Бешкетну дитину. Та інша частина реальності полягає в тому, що дорослий світ не є прогнозованим і справедливим. І жити в очікуванні того, що рішення інші люди приймуть на вашу користь, то не дуже ефективна стратегія життя. Такі діти рідко є ініціаторами конфліктних ситуацій. Частіше вони виступають у ролі постраждалої сторони.
Джерело: Shutterstock
Можливе рішення в межах садочка: заохочувати дитину відстоювати свої інтереси, буквально голосніше заявляти про них. Показувати в буденних ситуаціях, як інакше можна реагувати.
Якщо втручаються батьки Є ряд критичних ситуацій, коли безпосереднє втручання дорослих потрібне. Але постійне втручання батьків навчить дитину перебувати у такій собі жертовній позиції — я слабкий, я не можу постояти за себе. Чи то вже такий хороший подарунок для життя? Може, доречнішим було б вчити дитину захищати себе, наполягати на своїх інтересах? І починати це робити вдома, у стосунках з нами — дорослими, на дитячому майданчику, в гостях у друзів.
Чи так вже хотілося прийняти правила гри іншої дитини? А які б правила гри вона запропонувала сама? І як?
Що робити, якщо педагоги звертають увагу на поведінку вашої дитини
- Зберігайте спокій. Це не говорить нічого поганого про ваше виховання і вашу дитину.
- Спробуйте назвати для себе, які ситуації повторюються (фізичне з’ясування стосунків з іншими дітьми чи складність підтримувати спільну гру).
- Підтримайте дитину в розвитку іншої моделі стосунків. Наприклад, якщо дитина в садочку з’ясовує стосунки силою.
- Заохочуйте дитину говорити про свої почуття, висловлювати прохання і доносити їх до іншої дитини (навіть якщо дитина лише вчиться говорити): «Я так злюся на тебе! Поверни мені іграшку назад!»
- Покажіть дитині, що ви переживаєте і як проговорюєте свої почуття: «Я так роздратувався на ту жінку в супермаркеті! Як я сильно гніваюсь!»
Джерело: Shutterstock
- Заохочуйте дитину висловлювати свої почуття тілесно: тупати ніжками, плеснути долонями по колінам, стиснути кулачки. Часом чим більше дитині забороняється прояв різних почуттів, тим більше вона схильна до зривів, істерик. І це не тому, що з дитиною щось не так. Таким чином дитина сигналізує про потребу в безпечному вираженні своїх почуттів.
- Прийміть дитячу агресію. Дитина дорослішає і помічає, що не всі люди поспішають виконувати її бажання. І так буде вже завжди. Соромити дитину за агресію — це свого роду встановлювати заборону на ініціативність, наполегливість, стійкість. Дуже складно виховувати адаптивну зручну слухняну дитину, яка виросте у сміливого і сильного дорослого. Це є майже неможливим.
- Вчиться обходитись з агресією в конструктивний спосіб. Дозволяйте дитині битися з вами подушками, поролоновими битками, кидати м’які іграшки. Прогулянка в лісі могла б чудово допомогти дитині виплеснути емоції, якщо не очікувати від неї чемної поведінки: кидати шишки, бити палицею землю, валятись і кататись по траві та листю, кричати.
Незалежно від того, в якій мірі батьки приєднуються до дитячих конфліктів, вислуховувати дитину все одно варто. Дитина має знати, що поруч із нею є люди, які відкриті для світу її переживань.
У таких ситуаціях дитина особливо розраховує на спокій, мудрість і справедливість своїх улюблених дорослих — батьків.
